Ірина Галай: Альпіністам психологи точно не потрібні

3315
2962
1
5
26.08.2019
Ірина Галай: Альпіністам психологи точно не потрібні

Ірина Галай - перша українка, яка підкорила Еверест. Зараз вона готується до сходження на найважчу й другу за висотою гору К2. Ірина розповіла Mixsport, як гори змінили її життя, хто її надихає, чому вона вирішила пробігти марафон у КНДР та дала пораду тим, хто також хоче підкорювати вершини.

Ви розповідали, що почали займатися альпінізмом після того, як проспорили другу. До цього ж ви пробували багато видів спорту і не могли знайти те, що вам по-справжньому подобається. Що саме ви знайшли для себе в альпінізмі такого, чого не могли знайти в інших видах спорту?

Річ була не в тому, що мені не подобається. Просто було якось нудно. Наприклад, ти приходиш до спортзалу і підіймаєш спочатку гантелі по 3 кг, потім по 10 кг. Є розвиток, але ти розумієш, чим він закінчиться. Мені це було нецікаво.

А у горах все не так. Коли я потрапила в гори, я дізналася, що існує такий нюанс, як гірська хвороба. Я чітко для себе зрозуміла, що вона залежить тільки від твого сприйняття навколишнього світу. Я думаю, що всі симптоми гірської хвороби починаються зі стресу. Стрес,у свою чергу, супроводжується нашими переживаниями або страхом.  А мені у горах дуже комфортно, це моя територія і я почуваю себе як вдома. Я по-справжньому кайфую. Там, де люди почувають себе у небезпеці, я дуже спокійно реагую. Я знаю, що робити. І не розумію, звідки я це знаю. Не можу пояснити, це просто моє. Коли я опинилася у горах, щось всередині мені підказало, що я на правильному шляху і що мені потрібно цим займатися. Я була щаслива, у мене світилися очі, я постійно посміхалася. І тоді я зрозуміла, що альпінізм це той вид спорту, який я шукала все життя.

Багато хто готується до сходжень роками. Ви готувалися відносно небагато і вам одразу все вдалося. У вас навіть не було симптомів гірської хвороби. Можете сказати, у чому ваш секрет успіху?

Я думаю, що це особливість мого тіла. На відміну від інших, я не втрачаю вагу в горах. Люди під час сходження на Еверест втрачають мінімум 10 кг. Я набрала 3 кг. Мій організм не віддає нічого, а, навпаки, накопичує. Навіть коли я пробігла марафон, я не схудла й на 100 грамів. Я дуже добре вмію працювати зі своїм тілом і говорити з собою. Цьому я, до речі, навчилася у горах.

Поки я не відчула гострих симптомів гірської хвороби. Звичайно, у мене деколи боліла голова, але вона може боліти і у місті. Буває, що стаю трохи нервовою. Але такого, щоб я ослабла, ще ніколи не було. Я розумію, що рано чи пізно це може статися і я завжди до цього готова.

У дитинстві займалися якимись видами спорту?

Гірськими лижами. Батько мене та сестру поставив на лижі у 6 років. І я згадую зараз, як ми приїздили на ті старі гірськолижні курорти. Ми все носили самі. Батько давав лижі, одяг і змушував нас з сестрою нести це все аж до підйомників. Завжди було важко, ми плакали. Тому до певного віку я не дуже любила цей спорт. Потім навчилася гарно кататися і почала отримувати задоволення. До сих пір гірські лижі - це моя слабкість.

Яку фізичну підготовку ви проходите перед сходженням?

Для тренування витривалості дуже підходить бокс. Щоб витримати хоча б 2-3 раунди спарингів, потрібно мати хорошу фізичну підготовку. Це те, що потрібно у горах. Крім того, ти завжди можеш себе захистити. Також займаюся кросфітом і дуже багато ходжу по сходах на спеціальних тренажерах з грузами по 2-4 кілограми.

Можна поїхати у Карпати, піднятися на вершину 2000 метрів і зрозуміти, чого тобі не вистачає - сили, витривалості і т.д.

Але основна підготовка - моральна. Ти маєш бачити себе на вершині, пропрацювати підйом у голові. Тоді стає легше - ніби ти робиш це вже вдруге.

Тобто перед сходженням можна себе ще й морально натренувати?

Я дійшла висновку, що організм має пам`ять, у тому числі й емоційну. Коли людина щось зробила і зробила це успішно, то організм запам'ятовує це як хороший досвід. Наприклад, протягом 3 тижнів робити щодня планку. Так само і в горах.  Мозок не розпізнає, який челендж важкий, а який - ні. Це ми вирішуємо самі. Піднятися на К2 або робити планку кожен день - для мене це одне й те саме. Обидва завдання потрібно виконати.

Дехто говорить, що у горах я зовсім не хвилююся. Це не так. Звичайно, я хвилююся. Просто я не роблю із цього драму. Якщо у мене є проблема, я маю придумати мільйон варіантів її вирішення. І не буває такого, що цих варіантів немає. Єдина проблема, яку не можна вирішити - це смерть.

Багато є людей, які у горах починають панікувати й створювати драму?

Майже всі. І, на жаль, 90% це чоловіки. Вони дуже себе недооцінюють. І не дай Бог, якщо біля нього буде жінка, яка може більше. Я цього не розумію. Навпаки, треба кайфувати, що біля тебе красива жінка. Це має бути стимулом не здаватися і не нити. І нічого страшного, що жінка робить щось краще за чоловіка. Жінки вже неодноразово доводили, що вони на одному рівні з чоловіками, і настав час це прийняти.

Мені, наприклад, хлопці допомагають у горах. Я дуже люблю, коли у мене є компанія хлопців, ми можемо поговорити, у нас є спільні інтереси. Крім того, навіть у горах я завжди намагаюся виглядати гарно. І як мені сказали мої партнери по експедиції, коли є дівчина в горах, чоловіки не дозволяють собі не слідкувати за собою, бути неохайними. Це стимулює до комфорту.

Дратує, коли хтось поряд починає панікувати?

Дуже. Я не конфліктна людина, але мене легко вивести. Намагаюся у цьому плані працювати над собою, адже є такі моменти, коли безглуздо людині щось доводити. Треба витримати паузу, вислухати людину, а потім правильно все донести.

Розкажіть про своє харчування. Чи змінюється ваш раціон перед експедицією?

Зараз у мене рік підготовки до найважчої вершини у світі - К2. Там помирає кожен 4-й альпініст. На Еверест я забігла, не знаючи основних правил висотного альпінізму. Просто захотіла довести собі, що я можу. Після цього я розібралася у всіх нюансах. Зараз я повністю перейшла на здорове харчування: виключила алкоголь, буду намагатися повністю прибрати цукор з раціону.

Як харчуються у горах?

Все залежить від вершини. Беремо все легке і те, що можна переносити з собою: гречка, рис, калорійні батончики. На високих горах є базові табори, де готують шерпи. Але це тільки до 6000 метрів. Зараз виготовляють гірську сублімовану їжу, яку можна заливати окропом.

Треба розуміти, що тобі потрібно. Коли я була в екстремальних умовах, моєму організму було необхідне м`ясо. Щоб я не з`їла, він все одно потребував м`яса. Тому, я вважаю, що вегетаріанцям на високих горах робити нема чого.

Можете згадати найбільш емоційне сходження?

Я думала, що це буде на Евересті. Але це було не так круто і сильно, як тоді, коли я була в Аргентині у якості лідера команди. Декілька хлопців з моєї групи змогли підкорити вершину. Коли я побачила їхні очі на вершині, це були надзвичайні емоції. Для мене це була ще більша перемога. Я повністю забула про себе, віддала всю свою воду і зосередилася на тому, щоб з хлопцями нічого не сталося і щоб вони дійшли.

Як відновлюєтеся після експедиції?

Це, мабуть, найважче. Дуже страждає зовнішність. Ультрафіолет на висоті вбирається навіть через одяг, з'являється страшна пігментація. Ходжу до косметолога, постійно слідкую за волоссям, роблю маски, процедури. Це важко. Але добре, що медицина не стоїть на місці. Мій косметолог вже знає про альпінізм все й збирається піти у гори, щоб подивитися, що там взагалі відбувається. Після перших своїх експедицій я поверталася у поганому стані. Та зараз я повертаюся у нормальному вигляді. Я вже знаю, які мені потрібно взяти засоби. Все приходить із досвідом.

Гори, висотою до 7000 метрів, мене оздоровлюють. А після високих гір, які вище 7000 метрів, втрачається здоров'я. Від переохолодження у мене під час зміни погоди дуже ниють руки, деякі проблеми з колінами, спиною. Але хіба є хоч один здоровий професійний спортсмен?

Щоб у горах було комфортно, гід має бути не тільки професіоналом, а й підходити на якомусь енергетичному рівні?

Звичайно. Я дуже відчуваю енергетику людини, як парфуми. Це також з'явилося після того, як я почала ходити в гори. У горах дуже чиста та сильна енергетика. Якщо я відчуваю, що енергія людини мені не підходить, я не буду з нею спілкуватися. Раніше я могла перетерпіти. Але зараз це мені дуже заважає. Є, на щастя, мої люди, які перевірені горами, і з якими я точно піду.

Не лякає ця сильна енергетика у горах? Адже деякі не вертаються з високих гір, і їхні тіла так і залишаються там лежати.

Люди, які залишаються у горах, залишають там і свою енергію. І треба вміти нею користуватися. Я вмію її використовувати, буквально харчуюсь цією енергією. Гора це як намолене місце. Адже всі на шляху до вершини просять сили, щоб піднятися.

Раніше я ніколи не вірила у якісь містичні речі. Я дуже прагматична. Але коли починаєш ходити в гори, ти не можеш не вірити у деякі речі. Як би це не звучало, але можна відправити свої бажання кудись повище, на розгляд. І ти отримуєш відповідь: так або ні. Чим сильніше енергетично ти цього хочеш, тим далі ти це відправиш і тебе почують. Це факт, який я перевірила на собі.

Гори мене змінюють все більше і більше. Я хочу допомагати планеті, мене почала хвилювати екологія. Місія людини у тому, щоб робити світ краще.

Які навички, здобуті під час експедицій, допомагають вам у роботі та взагалі у житті?

Багато всього. Постійно відбувається апгрейд. Це і дисципліна, і сила волі, і самовпевненість. До речі, я не вважаю, що самовпевненість це погано. Якщо людина самовпевнена, то вона може більшого досягти. Також самоаналіз. Це дуже важливо.

Був момент під час сходження, коли ви думали, що зараз попрощаєтеся з життям?

Звичайно, багато разів. Не буду про це розповідати, бо батьки будуть читати інтерв`ю. Таке було не тільки в горах, а й тут, на рівнині. Тоді я зрозуміла, що не я вирішую долю. Тож треба просто розслабитися.

Після того, як ви підкорили Еверест, ви стали відомою. Були пропозиції працювати у сфері туризму, екстриму чи спорту?

Дуже багато. Мені постійно пропонують. Я б дуже хотіла, бо розумію, що стати щасливою і успішною можна роблячи те, що дійсно подобається. Але повністю віддати себе цьому не можу. Я люблю бути у соціумі, носити гарне вбрання, мені подобається офісний стиль. І одночасно є Іра-альпіністка, якій подобається спати у палатці. Коли я в горах, то бачу себе на якійсь вечері, із зачіскою, манікюром. А коли я на такій вечері сиджу, то у мене в голові гірські краєвиди. Мені подобається, що я можу обирати.

Який був зворотній зв`язок від інших людей? Багато пишуть, просять поради?

Мені постійно пишуть, телефонують, намагаються познайомитися через спільних друзів. Я завжди готова допомогти і роблю це із задоволенням. Я вважаю, що кожен повинен спробувати. Необов'язково підніматися на високу гору. Але потрібен сам факт підкорення вершини. Це як внутрішнє очищення. Альпіністам точно психологи не потрібні. Я про себе знаю все. І це мені дали гори.

Серед ваших близьких і знайомих хтось наслідував ваш приклад і пішов у гори?

Моя рідна сестра у цьому році подолала рак. Вона цілий рік лікувалася, хіміотерапія її просто вбивала. Але вона все подолала, сходила зі мною на Говерлу, регулярно бігає. Колись вона мені казала, що ніколи в житті не зможе пробігти 3 кілометри. Зараз вона пробігає 10 кілометрів тільки для розминки.

Також моя подруга і колега почала ходити в гори і це, як вона сказала, врятувало її від депресії. Тому рекомендую всім. Якщо у вас є якісь сумніви, чи ви зможете це зробити, то є тільки один спосіб дізнатися - спробувати.

Це було їхнє бажання чи ви їх підштовхнули до цього?

Я ніколи нікого не примушую. Тільки власним прикладом. Це дуже специфічне навантаження. Декількох людей я намагалася переконати це зробити. Бо я думала, що таким чином допоможу їм. І знаю, що вони точно зможуть. Але вони поки що не хочуть.

Від чого ви готові відмовитися і яку ціну заплатити задля підкорення вершин? Який має настати момент, щоб ви сказали «‎все, досить»?

Ніякий, тільки смерть. Заради Евересту я навіть була готова відмовитися від пальцю.

А якщо дорогі для вас люди намагатимуться вплинути на вас і відмовити під походів у гори?

На мене це не діє. Я вважаю, що ми існуємо на цій планеті не для того, щоб обслуговувати інтереси інших людей. Звичайно, я хвилююся за своїх близьких. Намагаюся їм чітко пояснювати, що і як я роблю. Перед Еверестом я привезла до батьків гіда з Мексики. Він все їм пояснив. І батьки розслабилися. Звичайно, не повністю, але десь на 70 %. Але якщо мені сказати «Ти не підеш», мене це ще більше підштовхне.

Тож, якщо хтось скаже «або гори, або я», ви оберете гори?

Так.

На державному рівні альпінізм якось підтримується?

Ні.

Як ви вважаєте, чи має держава підтримувати альпінізм? Адже з одного боку, це престиж країни, з іншого - це небезпечно.

Думаю, що держава не повинна підтримувати альпінізм. А ось скелелазіння потрібно підтримувати. Воно увійшло зараз до програми Олімпійських ігор і його треба розвивати. Наші спортсмени на чемпіонаті світу в Токіо посіли призові місця. Я слідкувала за ними і дуже радію. Але треба з цього робити масштаб. Чому про це ніхто не говорить? Вони ж молодці! Це наша гордість, і їм потрібна наша допомога.

Ви футбольна фанатка, а також підтримуєте українських боксерів, відвідуєте їхні бої. Чим вам подобаються ці види спорту?

На футбол мене з дитинства підсадив батько. У мене, звичайно, є питання до українських футболістів. Іноді навіть вагаюся, чи хочу йти на стадіон. Але будемо сподіватися на краще, я завжди вболіваю за наших. Футбол мені подобається тим, що це командна гра. Люблю роздивлятися стратегії, як футболісти співпрацюють один з одним на полі.

Бокс подобається через мужність. Я дуже люблю мужніх, сильних і сміливих чоловіків. Вийти на ринг, розуміючи, що зараз отримаєш по обличчю, це сміливо. І поєдинки дуже видовищні.

За якими українськими спортсменами стежите і вболіваєте?

Намагаюся слідкувати за всіма. У наш час це не важко, адже є смартфони. Взагалі хочу, щоб спорт в Україні розвивався. Хочеться, щоб у цьому брали участь ті, хто можуть бути спонсорами, щоб політики звертали на це увагу. Спорт і активний спосіб життя потрібно популяризувати.

Я буду активно розкручувати свою експедицію на К2,  хочу зробити з цього шоу. Буду розповідати у різних ЗМІ про цю гору, про людей, які зі мною підуть. Це дуже важливо, адже за всю історію на Евересті було 5000 людей зі всього світу, а на К2 - всього 400. Тому навіть спроба піднятися на неї - це вже перемога.

Можете назвати свій список улюблених спортсменів?

Василь Ломаченко. Він реально крутий. Треба просто віддати йому належне.

Володимир і Віталій Клички. Це люди, які мене надихають. Їхнє взаєморозуміння, підтримка - це щось нереальне. Коли вони разом, відчувається надзвичайно сильна енергія. У 2018 році Володимир презентував свою книгу у Мистецькому Арсеналі. І коли прийшов Віталій, я одразу це відчула. Коли я дивилася їхнє інтерв'ю, у мене були мурашки. Вони дійсно одне ціле. Їм треба постійно ходити разом, і тоді для них не буде нічого неможливого.

Також подобається Дар'я Білодід. Коли дівчата з такою зовнішністю займаються традиційно чоловічим видом спорту, і показують успіхи, це круто. Це приклад і натхнення.

І ,звичайно, подобаються наші скелелази. Даниїл Болдирєв, Женя Казбекова.

Які щі екстремальні види спорту ви пробували?

Я пробую все, що можу. Зараз захопилася скейтбордингом. Вейк, сноуборд, стрибала з парашутом, стрибала з мостів. Я дуже екстремальна людина. Адреналін приносить мені задоволення.

Ви брали участь у марафоні у Північній Кореї. Чому саме там?

О, я ще нікому про це не розповідала. Є фільм  «Інтерв'ю». Його зняли Джеймс Франко і Сет Роген, мої кумири у кінематографі. Фільм про те, як у Кім Чен Іна взяли інтерв`ю. Картина вийшла скандальною, її майже всюди заборонили, в Україні у тому числі. У США її показали, тоді президентом був Барак Обама. Лідер КНДР був у ярості. Мене це зацікавило, я хотіла потрапити до КНДР, щоб дізнатися, чи справді там такий жах.

І ось коли ми летіли на експедицію на Еверест, я і мій товариш Діма Симиренко побачили в Інтернеті інформацію про російського хлопця, який пробіг марафон у Північній Кореї. Ми були шоковані тим, що там взагалі є марафон. Я попросила Діму, щоб він зв'язався з цим хлопцем і дізнався, як він це зробив. Пообіцяла, що поїду, якщо буде така можливість. Пройшов рік, Діма згадав про це. Я тоді була в Аргентині. Він сам купив квитки, все організував. У мене не було іншого виходу.

Після поїздки до КНДР я була у депресії. Цей режим пригнічує. Я не розумію, як таке можливо у сучасному світі, чому це ніхто не зупинить. Люди там взагалі не розуміють, що відбувається у світі. Коли ти їм розповідаєш про такі фільми як  «Матриця»,  «Титанік», вони не розуміють про що йде мова. Мені їх шкода. Хоч би  «Містер і Місіс Сміт» показали! (сміється)

Було відчуття, що Старший брат стежить за вами?

Звичайно. Ти не маєш права вийти з номеру готелю, у тебе забирають паспорт і можуть засудити просто так.

У вас є бажання взяти участь в інших марафонах? Наприклад, у Бостоні, Нью-Йорку, Берліні?

Мені нецікаво просто бігти марафон. Я люблю щось незвичайне. Наприклад, в ПАР є марафон у сафарі-парку. Також хочу на Еверест марафон. Там біжать з базового табору вниз. Звичайні спортивні рекорди - це просто. Регулярно тренуєшся, і ти вже бігаєш, як газель. Тут немає нічого такого, щоб сказати «‎Тільки я так можу».

А є щось, щоб ви хотіли спробувати, але ще не спробували?

Політати у вінгс`юті (спеціальний костюм-крило - прим.ред.). Але виникла проблема. Потрібно 100 разів стрибнути з парашутом, щоб тебе допустили. Та у мене просто немає на це часу. Я спілкувалася з альпіністом Валерієм Розовим. Він мені обіцяв, що проведе майстер-клас і без цих 100 стрибків.  Але він трагічно загинув. Та я думаю, що я до цього доберуся. Також дуже захопила ідея стрибка зі стратосфери. Летіти зі швидкістю 800 км/год. Ось це я розумію!

У Космос хотіли б полетіти?

Дуже! Полетіла б хоч завтра. Я люблю щось незвичайне. Взагалі, я вважаю, що українські жінки можуть все, що хочуть. І господинею бути, і моделлю, і у космос полетіти. У мене зараз є бажання творити і показувати, що жінка може не тільки зранку чоловікові смажити сирники, а ще й у вільний час сходити на Еверест за компанію (сміється).

Хотіли б написати книгу про свої експедиції?

Якраз зараз над нею працюю. Я навіть запланувала декілька книг. Перша буде про вершини, з чого все почалося, як зійшла на Еверест. Далі хочу написати про свою систему самомотивації. А третя, я сподіваюся, буде про К2.

Вам доводилося зустрічатися зі стереотипами? У вас модельна зовнішність, ви не займалися альпінізмом професійно, але змогли досягти більше за інших. Бувало, що вас не сприймали всерйоз?

Звичайно. Досить просто почитати коментарі в Інтернеті. Коли я оголосила, що йду на Еверест, там таке почали писати. Про мене тоді ніхто не знав. Було багато відомих українських альпіністок, а тут якась Ірина Галай, білявка з нафтової компанії.

А зараз, коли ви вже підкорили Еверест?

Теж саме. Я думаю, що з К2 буде така ж історія. І я навіть цього чекаю. Мені це допомагає. Люблю ламати стереотипи. Мені приносить задоволення доводити тим, хто у мене не вірить, що вони були не праві.

Можете назвати найбільшу свою перемогу і найбільший провал на даному етапі свого життя?

Перемога була психологічна. Я зрозуміла, хто я є насправді. Перемогла свої слабкості та невпевненість. Тепер я стала спокійнішою і добрішою. Зараз я дивлюся на себе в дзеркало і посміхаюся собі. У мене давно такого не було.

А провал не можу згадати. Поки що мені щастить. І я сподіваюся, що так буде й надалі. Перед кожною експедицією я йду в Свято-Введенський монастир Там є моя улюблена ікона Святої Богородиці. Ми з нею розмовляємо і я прошу у неї допомоги. Але якщо провали будуть, я з честю їх зустріну, проаналізую і буду виправляти.

Хто ще, крім братів Кличків, вас надихає?

Люди, які у віці за 50 виглядають молодими. Наприклад, Дженіфер Лопес, Джаред Лето. Я нещодавно познайомилася з Джаредом Лето і не могла зрозуміти, як в 47 років можна виглядати на 20.

Надихають також паралімпійці. Я коли бачу їх, розумію, що немає нічого неможливого. Пробігти марафон, переплисти Босфор? Дрібниці! Тут люди з обмеженими можливостями таке роблять! І це дуже заряджає.

Яку можете дати пораду тим, хто хоче підкорити вершину або досягти чогось масштабного?

Треба постійно просувати свою ідею. Якщо ваше бажання здається нереальним зараз, то через певний час воно буде здаватися цілком можливим. Якщо ти не зробиш щось першим, то це зроблять інші. Тож, коли якась ідея виникла, треба не здаватися і не зупинятися. І вірити в себе.

Відгуки 1

Александр

02.09.2019
Ира та косточка из которых состоит скелет нации.